1 Соціальні джерела християнства

 

1.1 Релігійні джерела християнства

 

Як і всяка нова релігія християнство виникло не на порожньому місці. Воно всотало ідеї і уявлення ряду інших релігій, у першу чергу іудаїзму.

Узагалі, можна вказати на немаловажну наступність , щонезмінно існує між ранніми формами релігії – міфами, з їх політеїзмом, обрядовістю і проч., і самою релігією , що виникає на їхній основі. За зауваженням В. С. Нерсесянца ця наступність має велике значення в області політико-правових поглядів і прямо виявляється, наприклад, у виді вчень про божественний характер влади і порядку, про божественне право і т.п.

Християнство народилося спочатку серед євреїв Палестини й інших країн Близького Схід. Зв'язок нової релігії з іудаїзмом проявилася зокрема в тому, що священне писання християн – Біблія включала як власне християнські здобутки, що утворили новий завіт, так і священні книги послідовників іудаїзму – Старий завіт.

Іудаїзм – перша послідовно монотеїстична релігія. У ній суперечливо суворі традиції древніх племен з жертвоприносинами, насильством, жорстокістю, і риси нового в духовній і моральній сферах, що підготували ґрунт для християнства.

Іудаїзм являв собою релігію одного народу, що вважав себе обранцем на тій підставі, що бог через Мойсея дав йому закон. Прийнявши цей закон, євреї вступили в особливі відносини c богом, уклали з ним договір, що забезпечував їм божественне заступництво у випадку дотримання всіх його розпоряджень.

Паростки нового в релігії древніх євреїв полягали й в особливих уявленнях про історію – у Біблії історія трактується як поступальний рух. Іудеї вірили в пришестя месії-рятівника, посланого богом для встановлення справедливості.

З іудаїзму Християнство запозичало кілька основних ідей: по-перше ідею монотетеїзму, тобто визнання одного бога, що сотворили світ і керуючого їм, по-друге, ідею месіанізму, по-третє, есхатологію, тобто ідею загибелі існуючого світу в результаті божественного втручання. При цьому необхідно відзначити, що в християнстві усі вони істотно трансформувалися: монотеїзм був згодом ослаблений вченням про божественну трійцю, месіанізм з вузькоетнічного перетворився в вчення про порятунок усіх людей через спокутну жертву Ісуса Христа. Есхатологія, тобто вчення про кінець світу, зв'язувалася з ідеєю другого пришестя Христа.

Серед релігійних вчень, груп, сект, масове виникнення яких обумовлювалося атмосферою непевності і чекання кінця, що панувала в суспільстві, була одна, вчення й організація якої мають безпосереднє відношення до джерел християнства. Ми маємо на увазі Кумранську громаду і її вчення. І.С. Свенцицька стверджує, що “вплив, зроблений кумранітами на релігійне вчення перших християн, було дуже велике”. (За справдливим зауваженням И. Д. Амусіна кумранське вчення зіграло свого роду посередницьку роль між ортодоксальним іудаїзмом і християнством.

Кумраніти жили замкнутою громадою, для якої характерні були спільність майна, обов'язкова праця всіх членів громади, спільні трапези, вивчення релігійних текстів. Життя кумранітів було строго регламентоване. Кожен новий член громади повинний був передати громаді “усе знання, працю і майно”.

І. Д. Амусін указує на велику подібність між ідеологією і практикою кумранської громади, що знайшли своє відображення в Статуті і ранньохристиянських громад.

Ми, на жаль, не можемо зупинятися на всіх можливих зіставленнях і порівняннях між кумранською і християнською ідеологіями . Відзначимо лише деякі найважливіші подібні риси.

Якщо говорити про основні сторони релігійної філософії кумранської громади – вчення про дуалізм (світла і пітьми, добра і зла і т.д. ) і приреченні, то відомо, що ці доктрини були поширені і серед ранньохристиянських громад. Відгомонами дуалістичних мотивів протиставлення світла– пітьмі буяють новозавітні писання, особливо ж приписуване Іоаннові ( “дух істини і дух омани” у першому посл. Іоанна IV, 6). Також інший кардинальний принцип християнського вчення, що необхідно випливає з вчення про приречення: “Так буде воля твоя”, знаходить собі, очевидно, паралель у тім же Статуті: “І все зроблене з ним він зажадає в добровільним переказі себе і, крім волі бога, нічого не хоче”(1QS IX, 24). Відомо, що одним з основних і в той же час оригінальних положень християнства є розпорядження не відповідати злом на зло (“А я говорю вам: не протився злому” – Матвія 5,39) Указівку на це ми зустрічаємо й у кумранському Статуті: “Я нікому не віддам злом, а добром переслідую..., тому що богу належить суд над усіма живими, і йому належить хвала.”(1QS X, 17– 18).

Нарешті, можна вказати подібність у соціальних принципах, “філософії убогості”, що вказують на результат дії загальних факторів, що діють в аналогічних історичних умовах. И. Д. Амусін відзначає, що “чекання месії є не тільки релігійно-міфологічною ідеєю. Соціальний зміст месіанських сподівань полягає в спразі змін, мрії про перебудову світу. У той же час це є свідченням розпачу, викликаного свідомістю неможливості тільки самотужки викорінити зло і соціальна несправедливість на землі”.

“У кумранської ідеології вперше пробила собі місце ідея заміни вибраності цілого етносу вибранністю індивідуума”

З усього цього деякі вчені зробили закономірний висновок, що новим і цілком оригінальним є не вчення християнства і його історична роль, не соціальні принципи, соціальна організація і повсякденна релігійна практика ранньохристиянських громад а тільки божественна особистість Христа, його рятівний подвиг додають християнству його нову сутність.

Поряд з численними рисами подібності між кумранською і новозавітною літературою можна знайти чимало розходжень . Основне розходження полягає в тім, що кумранська громада обмежувалася віруванням у прийдешній прихід месії, у той час як саме виникнення християнства зв'язане з вірою у вже відбувся прихід месії – Христа. Виступаючий у кумранській літературі месія ще не наділений специфічними рисами рятівника, у той час як новозавітний Христос насамперед – рятівник і рятівник світу, що прийшов у світ, щоб жертовно прийняти на себе його гріхи і своя кров відпокутувати їх. Цілком зрозуміло тому, що в кумранських текстах немає навіть натяку на такі християнські догмати, як утілення їм первородного гріха людей, вченняпро трійцю.


Информация о работе «Соціальні джерела християнства»
Раздел: Религия и мифология
Количество знаков с пробелами: 41203
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
40079
4
0

... Божої, що наші гнобителі спри мались як зброя Божа. Справді, в документах патріархії Сталін поставав «як Богом даний, Богом поставлений, обранець Божий».[1]   3. Соціально-релігійна ситуація в Україні В середині 80-х років XX ст. в Україні взято курс на демократизацію суспільно-політичного, економіко-соціального та духовного життя, на виправлення помилок в управлінні державою, в тому числі ...

Скачать
50452
0
0

... парадигма журналу „The Ecologist” / Т.О. Бондаренко // Культура народов Причерноморья. - 2007. - № 101. - С.162–165. АНОТАЦІЇ Бондаренко Т.О. Екологічна етика журналу „The Ecologist” у контексті глобалізаційних процесів у соціальних комунікаціях. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.01 - теорія та історія ...

Скачать
220397
1
0

... ї соціалізація розглядається у взаємозв'язку з розвитком, вихованням і самовихованням особистості як суб'єкта соціальних відносин. Одним з перших у вітчизняній педагогіці порушив питання про соціалізацію як передумову виховання особистості В. Сухомлинський. Ще тоді, коли проблема соціалізації особистості вважалась „закритою" галуззю радянської педагогічної науки, він писав: „Суспільна сутність ...

Скачать
20887
0
0

... Східна імперія, відома як Візантійська, стала найбільшою феодальною державою і проіснувала до 1453 р. Отже з IV ст. визначилися два центри християнства: західний — у Римі та східний — у Візантії. Таке співіснування центрів, із різними соціально-політичними умовами, часто спричиняло церковні конфлікти між ними. Так, У VII—VIII ст. візантійські імператори, самовільно привласнивши право очолювати ...

0 комментариев


Наверх